сторінка матеріалу
Uncategorized

Отамана Блакитного (К.Пестушка) вшанували криворізькі спілчани разом із євромайданівцями(відео)

POL Pestushko

полковник Петро Лисенко
під час виступу біля пам’ятника отаману Блакитному (К.Пестушко) у с.Ганівка на Кіровоградщині 08.02.2014

Голова Криворізької організації СОУ полковник Петро Лисенко під час вшанування Головного отамана Холодного яру Степового – Блакитного
Кость Степовий-Блакитний (справжнє прізвище Костянтин Юрович Пестушко) народився 10 лютого 1898 року в заможній селянській родині с. Ганнівки на Катеринославщині.

«Воєнний комиссар Криворожского уезда т. Полевой приказал: всем гражданам, родившимся в 1898, 1899 й 1900 годах прибыть на призывной пункт в город Кривой Рог, улица Глинки, 33 – 10 мая настоящего, 1920 года, к 8 часам утра, имея при себе удостоверение и военный билет.
Все уклонившийся от явки будут рассматриваться, как дезертиры, за что понесут самое суровое наказаним по законам военного времени, вплоть до расстрела.
Зав. делопроизводством военного комисариата Контранкевич».
Новобранці спішно готувалися до «призову»: діставали позакопувані в садах гвинтівки, прочищали іржу, змащували їх щедро олією. Бо саме цей «призов» і мав стати першою іскрою, що розпалить пожежу всенародного повстання на Херсонщині.
Готувались і волосні провідники. Вони скликали сільських провідників, повчали, ділили між ними зброю, перевіряли, як вони знають свої обов’язки…
……..
Тоді воєнком вийшов у центр колони. Пролунав голос Степового:
– Струнко!
На ту команду новобранці, ніби старі курсанти учбової команди, завмерли. І тоді залунав захриплий голос воєнкома:
– Товарищи новобранцы! С зтого дня вы становитесь настоящими воинами рабоче-крестьянской красной армии. Это, товарищи, не шутейное дело, а дело ответственное, товарищи, я думаю, что вы сознательный народ и понимаете это. Это очень важное дело. Да, товарищи, важное дело. Нужно только сознательно понять, какое это важное дело. Благодарю, конечно, за то, что организованно приехали, все конечно, молодцы, что приехали организованно, конечно…
На останньому слові він засмикався і на тому скінчив.
Степовий увесь час стояв поруч воєнкома і курив цигарку за цигаркою. Пильно дивися на своїх соколів і зрідка, ледве помітно, посміхався в пухнасті чорні вуса. Рум’янці йому на щоках чимдалі більше розгоралися. А коли воєнком замовк, він витягся на команду «струнко» і напружено чекав секунду, другу…
Воєнком направився до нього, щоб потиснути руку. Але в ту мить пролунав постріл, просвистів маленький шматочок олова в повітрі і ввігнався у скроню воєнкома. Той снопом повалився на землю. Інші урядовці воєнкомату на мить отетеріли.
І тоді продзвенів владний голос Степового, прорізуючи мертве остовпіння:
– За нашу кров! За нашу честь! За кривди нашому народові!
Пролунали три постріли вгору. Це був сигнал до повстання.
За мить площа спорожніла. А на тому місці, де тільки-що рудовусий воєнком виголошував свою промову, лежало, крім нього, ще вісім трупів воєнкомівських урядовців….”
http://unknownwar.info/-_163/

Advertisements

About © ВГО СПІЛКА ОФІЦЕРІВ УКРАЇНИ

Всеукраїнське громадське об'єднання "СПІЛКА ОФІЦЕРІВ УКРАЇНИ"

Обговорення

Коментарі закрито

БІЛЬШЕ ПРО СОУ


Натиснути на зображення, щоб узнати більше про СОУ


СОУ на twitter

Error: Twitter did not respond. Please wait a few minutes and refresh this page.

АРХІВ ПУБЛІКАЦІЙ

статистика

  • 79,314 hits
%d блогерам подобається це: