сторінка матеріалу
Uncategorized

До 96-річниці бою на Трубежі

7 лютого 2015 року понад 50 мешканців столиці і лівобережної Київщини – активістів десяти всеукраїнських громадських організацій і політичних партій патріотичного спрямування, а також 20 ліцеїстів Військового ліцею ім. Івана Богуна взяли участь в урочистих заходах зі вшанування безсмертного подвигу козаків Бориспільської, Вороньківської, Баришівської і Березанської сотень Переяславського полку з нагоди 96-ї річниці їхнього бою проти московсько-більшовицьких загарбників.
Як це нині відомо багатьом сучасникам, історична подія за участю героїв-козаків відбувалася 4 і 5 лютого 1919 року біля залізничного мосту через р. Трубіж. Тоді близько трьох сотень хоробрих захисників Вітчизни–молодих чоловіків і навіть юнаків—добровільно відгукнулися на заклик української влади зупинити московсько-більшовицького агресора на підступах до Києва. Попрощавшись з батьками, дружинами, дітьми, нареченими (багато-хто–назавжди), залишили козаки теплі домівки і, взявши зброю, харчі й сіно для коней, вирушили холодного ранку до пункту призначення. Подолавши неблизький шлях засніженими полями, лісами й болотами, прибули вони до Трубежа й зайняли оборону на правому березі річки. Керував об’єднаним козацьким загоном сотник Вороньківської козачої сотні Іван Черпак. Це був ще молодий, але досвідчений у військовій справі чоловік (учасник Першої світової війни), мужній, енергійний, кмітливий і розумний, великий патріот України.
Козаки, через невелику їх кількість, обмаль зброї і набоїв, не мали можливості розгромити більш численного й добре озброєного ворога. Проте вони зробили для волі Батьківщини все, що змогли. Зруйнували на лівому березі Трубежа декілька десятків метрів залізниці, познімавши на зі шпал рейки, і поскидали їх з насипу. Цим завадили ворожим бронепоїздам, що везли сформоване Москвою з усіляких покидьків «правітєльство савєцкой України», а разом з ним ще й червонопрапорну банду погромників і мародерів, гаслом яких було «смєрть буржуям і всєм укрАїнцам», безперешкодно прорватися до Києва. Щоб раптово захопити місто й державні установи УНР, заарештувати або знищити очільників Директорії.
Після того, як ворожі поїзди зупинилися перед мостом, українці з чотирьох кулеметів і гвинтівок почали обстрілювати більшовиків, які повилазили з теплих вагонів, щоб полагодити залізницю. У відповідь оскаженілі вороги відкрили по козаках шалений гарматний вогонь. Багатьох із них було вбито або тяжко поранено. Але хоробрі герої, не сподіваючись ні від кого жодної допомоги, незважаючи на холод, голод і рани, не відступили. Ніхто самовільно не залишив поля бою. Своєю самопожертвою, ціною здоровя і молодих життів вони зірвали плани ворогів на швидку перемогу. Третьої ночі вцілілі й поранені козаки організовано відступили. Тих убитих побратимів, яких вони не змогли забрати, знавіснілі й розлючені більшовики поскидали у води Трубежа. На дні цієї річки ще й до нині покояться кості багатьох десятків наших героїв.
Маємо констатувати: незважаючи на загибель майже півтори сотні патріотів, бій на Трубежі не був нашою поразкою. Він став значущою перемогою України, що відчайдушно боролася, хоч була звідусіль оточена численними ворогами. Це була перемога не стільки воєнна, як політична, моральна та духовно – ідеологічна. Цю істину добре усвідомлюють всі учасники заходів зі вшанування наших героїв. А саме: представники Спілки офіцерів України на чолі із першим заступником голови СОУ Євгеном Лупаковим, капітаном першого рангу, народним депутатом України другого скликання; рухівці, яких представляв Іван Заєць перший заступник голови партії, народний депутат України 6-и скликань; представники Товариства воєнних істориків, ветеранів Збройних сил України і козацьких організацій на чолі з полковником Володимиром Кривобоком; члени Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, представлені Василем Клічаком, головою Київського обласного обєднання ВУТ «Просвіта», поетом, членом Спілки письменників України, а також просвітянами Борисполя й Переяслава. У заходах брали участь також представники Товариства політв’язнів і репресованих, Спілки краєзнавців України, ОУН(д), КУН, УНП, ВО «Свобода», Обєднання поляків України. Митців представляла Марина Соченко, член Спілки художників України, старший викладач НАОМА, батько якої народився в Рогозові. З нами були журналісти декількох центральних і місцевих ЗМІ.
Спочатку учасники заходу відвідали пам’ятник Героям Небесної сотні, відкритий у Борисполі до Дня 23-ї річниці Незалежності України. Кияни висловлювали радість і щире захоплення з приводу того, що в нашому місті зявився такий високохудожній мистецький витвір, що символізує остаточну перемогу українського народу в образі козака – воїна світла і добра – над темною і пекельною силою хижого й жорстокого московського імперіалізму. Маємо тверду надію на те, що не промине багато часу й не менш величний пам’ятник постане на березі р. Трубіж – місці бою й загибелі оборонців України. Адже 96 років чекають вони на вшанування їхнього геройського чину! Пам’ятаймо про це!
Прибувши до Воронькова, ми відвідали братську могилу, в якій покояться Іван Черпак і двоє його побратимів. Єпископ Української Автокефальної Православної Церкви Володимир Черпак, однофамілець, а можливо, й родич хороброго козацького ватажка, відслужив панахиду за героями. Коло пам’ятного знака козакам Вороньківської сотні в центрі села нас чекали представники територіальної громади на чолі з головою Ігорем Заборним (серед них переважали учні місцевої школи на чолі з її директором), а також керівники Бориспільського району –Микола Кононенко, в.о. голови РДА та Іван Недогибченко, в.о. голови райради.
Під час короткого мітингу, на якому виступили . Євген Лупаков та автор цього тексту, промовці зазначили, що вороньків ці, як нащадки славного козацького роду, мають підстави пишатися своїми звитяжними попередниками, які впродовж багатьох століть захищали рідну Україну від усіх поневолювачів. А козаки, очолені Іваном Черпаком, затримавши в лютому 1919 року на 2 дні ворожий наступ на Київ, можливо, самі не відаючи про це, повторили подвиг київських гімназистів і студентів, які наприкінці січня 1918 року на 8 годин зупинили наступ на столицю того самого червоного ворога біля станції Крути. Щоправда, козаки заплатили за це вп’ятеро більшою кількістю життів. Тому, як і Герої Крут, заслуговують на право бути посмертно вшанованими не тільки громадськими активістами і земляками, але й нашою державою та її найвищими очільниками.
Сільський голова Ігор Заборний підкреслив, що вороньківці завжди плекали предківський волелюбний, патріотичний козацький дух. Він живе й нуртує в серцях сучасного покоління односельців. Свідченням цього є те, що 24 мешканці Воронькова зі зброєю в руках протистоять московсько-путінським бандам у зоні бойових дій. Серед них—два депутати сільської ради Василь Ільчишин і Володимир Петренко, які добровільно вступили до лав Української армії і нині захищають незалежність і соборність Вітчизни від лютого ворога. Сотні вороньківців стали волонтерами. Вони дієво допомагають нашим бійцям одягом, продовольством і медикаментами, забезпечують їх захисними обладунками.
Виконувач обов’язки голови районної ради Іван Недогибченко подякував гостям з Києва і Борисполя за їхню увагу до славних сторінок історії нашого краю. Він повідомив про стрімке зростання патріотичних почуттів у душах наших людей, особливо в молоді, про ту велику всебічну безкорисливу допомогу, яку надають українським воїнам волонтери Бориспільщини. Запевнив, що органи виконавчої влади і місцевого самоврядування району й надалі сприятимуть тому, щоб діяльність волонтерів була скоординована й ефективна. Щоб наші солдати в зоні бойових дій щодня відчували теплу батьківську турботу про себе з боку земляків.
На Трубіж, крім нас, приїхали ще й близько 20 – ти представників Переяславщини, п’ятеро патріотів прибули з Яготина, прийшли двоє мешканців сусіднього села Коржі. На жаль, на полі бою не було того дня жодного представника ні Баришівки, ні Березані. Ні від влади, ні від громадськості. Якщо не враховувати того, що батько полковника Володимира Кривобока– Іван Кривобок, теж полковник, учасник Другої світової війни, народився в Березані. Не приїхав жоден представник Київської облдержадміністрації, хоча ми декілька разів запрошували самого голову державної виконавчої влади Київщини взяти участь у заходах.
Єпископ УАПЦ Влодимир Черпак відслужив на полі бою панахиду за загиблими героями. На мітингу виступили Євген Лупаков, Іван Заєць, переяславець Микола Корпан, яготинець Валерій Шевченко, а також автор цих рядків. Промовці говорили про те, що р. Трубіж упродовж багатьох сторіч служила для захисників Києва оборонним рубежем від ворогів, що сунули на нашу столицю зі сходу. Всі висловили впевненість у тому, що споконвічний ворог України, який нині веде агресивну війну проти нашої держави, ніколи більш не перетне цієї річки і не вступить брудним, закривавленим чоботом до прадавнього, прекрасного Києва. Бо нинішнє покоління патріотів, виховане на безсмертних подвигах героїчних попередників, зупинить і дощенту розіб’є знахабнілого агресора ще на Донбасі.
На пропозицію Івана Зайця присутні одноголосно підтримали резолюцію з 4-х пунктів: від імені всіх партій і громадських обєднань, представники яких узяли участь у заходах, звернутися до Президента України з проханням посприяти у відведенні земельної ділянки на березі Трубежа для встановлення пам’ятного знака героям-козакам; всебічно сприяти поширенню інформації про подвиг козаків через партійні та інші ЗМІ; після відведення земельної ділянки мобілізувати матеріальні, фінансові й організаційні ресурси наших формувань для насипання на ній кургану Слави з подальшим встановленням на ньому пам’ятного знака; домогтися того, щоб пам’ять козаків щороку вшановувалася на державному рівні.
Дорогою додому ми заїхали в с. Іванків. На могилі Андрія Свирида, першого дослідника подій на Трубежі, за українським звичаєм вшанували пам’ять цього подвижника національного духу. Відвідали також його вдову Анастасію Кузьмівну, відзвітувалися перед нею за всі добрі справи, зроблені того дня. Прибувши до Борисполя, наші гості побували в Історичному музеї, де ознайомилися з минулим міста.
На прощання вони щиро подякували всім бориспільцям, які свято бережуть пам’ять про минувшину нашого краю. І запевнили нас, що докладуть усіх зусиль до того, щоб про подвиг козаків знала вся Україна. Щоб уже цього року на місці бою був встановлений пам’ятний знак на честь Героїв. Вічна їм Пам’ять і Слава!

Анатолій Ковальчук,
голова Бориспільського обєднання
Всеукраїнського товариства
«Просвіта» ім. Тараса Шевченка

Виступ Євгена Лупакова.

Фото-0089

Advertisements

About © ВГО СПІЛКА ОФІЦЕРІВ УКРАЇНИ

Всеукраїнське громадське об'єднання "СПІЛКА ОФІЦЕРІВ УКРАЇНИ"

Обговорення

Коментарі закрито

БІЛЬШЕ ПРО СОУ


Натиснути на зображення, щоб узнати більше про СОУ


СОУ на twitter

Error: Please make sure the Twitter account is public.

АРХІВ ПУБЛІКАЦІЙ

статистика

  • 78,161 hits
%d блогерам подобається це: