На Львівщині Спілка офіцерів України відзначила 100-річчя перемоги Українських Січових стрільців на горі Маківка

3 травня 2015 року, на горі Маківка, що біля села Головецько Сколівського району Львівської області, зібралися тисячі українців, аби віддати шану Українським січовим стрільцям, які сто років тому здобули перемогу у бою за гору Маківка.
Вшанувати пам’ять українських героїв, які загинули в травні 1915 року, зупиняючи наступ російських окупантів, прибули громадські діячі, ветерани національно-визвольної боротьби, вояки Збройних Сил України та добровольчих батальйонів, представники Львівської обласної організації Спілки офіцерів України, очолювані членом Центрального Проводу- головою ЛОО СОУ полковником Петром Костюком, Львівської міської та Криворізької районної організацій Спілки офіцерів України, Інгульської паланки Війська Запоржського низового з Криворіжжя, громадських організацій, народні депутати, голови Львівської обласної ради та Львівської обласної державної адміністрації , депутати Львівської обласної ради, голови Сколівської районної ради та державної адміністрації, пластуни, місцеві мешканці .
У рамках святкування учасники урочистостей поклали квіти до Меморіалу Українських січових стрільців, зокрема і квіти від Президента України Петра Порошенка,запалили лампадки на могилах Українських січових стрільців. Було оголошено хвилину мовчання.Опісля священнослужителі відслужили панахиду. Потім відбулося віче.
Ми сьогодні стоїмо на святому для кожного українця місці, оскільки це не лише поле нашої битви, це поле нашої перемоги. Ми повинні вчитися самі та навчати наших дітей, що українці – це нація переможців”,- сказав Олег Синютка- очільник Львівської ОДА. Олег Синютка також зачитав звернення Президента України з нагоди відзначення діяльності Українських січових стрільців та 100-річчя їхньої перемоги на горі Маківка.( Згідно з Постановою Верховної Ради України № 184-VIII від 11 лютого 2015, 100 років з дня битви відзначатимуть на державному рівні. 21 квітня Президент України Петро Порошенко видав Указ «Про заходи з відзначення діяльності Українських Січових Стрільців та 100-річчя їх перемоги на горі Маківка»).
Голова Львівської обласної ради Петро Колодій, виступаючи на віче, сказав: «Cто років тому Україна горіла у полум’ї Першої світової війни. Ця війна перерізала українську землю лініями окопів та колючого дроту, перетворила квітучі міста і села в руїни, забрала життя мільйонів солдат і мирних мешканців, залишивши неоплакані могили».
«Ми зібралися сьогодні тут, на святому місці, де свій останній святий бій прийняли січові стрільці. Вони загинули за рідну землю, не маючи держави. Їх дух, який передався від Княжої доби, козацького війська, став твердинею на шляху російського війська. Він і надалі передавався героям національно-визвольних змагань, Героям Небесної сотні та тим героям, які сьогодні захищають державу на сході України», – зазначив Петро Колодій.
На завершення голова Львівської обласної ради наголосив: «Сьогодні ми прийшли сюди вшанувати пам’ять, щоб взяти цей дух і передати далі. Ми сьогодні повинні зробити все, щоб Україна перемогла, щоб російський чобіт не ступив далі лінії фронту, який сьогодні визначений, щоб ми прогнали його з теренів Української землі. Я вірю: Україна була, Україна є і Україна буде! Слава Україні!»
В подальшому всі промовці відзначали непересічність бою на Маківці та його значення для розвою національно-визвольної боротьби у двадцятому столітті та як приклад для наслідування у сьогоднішній російсько-українській війні. Зокрема, дуже актуально звучав, просякнутий біллю за долю України, виступ отця Михайла НискогузаОсобливо сприйняли присутні
Після урочистої частини присутні подивилися театралізоване військово-історичне дійство «Бій за гору Маківку», яке підготували реконструктори Товариства пошуку жертв війни «Пам’ять»
Окрім цього, біля Меморіалу Українських січових стрільців були виставлені експонати військового спорядження, зброї вояків легіону Українських січових стрільців, австрійської та російської імператорської армії. До слова, впродовж 1-3 травня представники молодіжних організацій Львівщини стали учасниками історично – патріотичного табору «Злет на горі Маківка».

Це слайдшоу вимагає JavaScript.

Львівська обласна організація Спілки офіцерів України
Фоторепортаж: Андрій Рой, Юрій Бегляров, Ігор Боднар

ДОВІДКОВО:
Бої за гору Маківку

Бої за гору Маківку проходили під час Першої світової війни на східному фронті в Карпатах між підрозділами австро-угорських та російських військ. Легіон Січових Стрільців був військовою формацією австро-угорської армії, але сам факт, що легіон утворився з ініціативи української громади й складався з галичан-добровольців уже багато чого означав для бездержавної нації.
До того ж усусуси боролися проти царських військ й не піснею, а зброєю мали шанс «визволяти братів українців з московських кайдан». Втім, розпочалося все трішки раніше.
«Товариства Січових Стрільців» виникли у Львові ще в кінці 1912-початку 1913 року, коли Український Студентський Союз зайнявся військовим навчанням молоді. Вже 28 червня 1914 року у Львові відбувся великий Сокільсько-Січовий Здвиг, присвячений 100-річчю з дня народження Тараса Шевченка.
Саме в цей день з Сараєво прийшла новина про вбивство австрійського архикнязя Франца Фердинанда та його дружини. Світ опинився на порозі І Світової війни.
Початок війни для галичан означав також i те, що в цій борні може вирішитися й українське питання. Відтак, усі політичні партії об’єдналися в «Головну Українську Раду», а для військових справ було створено «Українську Бойову Управу».
Обидві структури спільно закликали молодь стати під синьо-жовтий прапор У країнських Січових Стрільців, а громадськість матеріально підтримати організацію свого війська.
Особливістю Січових Стрільців було те, що австрійці дали дозвіл на вступ до легіону молодих українців, яким ще не виповнилося 20 років – вік, який не підпадав під мобілізацію до регулярного війська.На заклик зголосилося понад двадцять тисяч молодих людей i було зібрано пожертв на кілька сотень тисяч крон.
Уже в серпні 1914 року виникли перші проблеми: австрійська влада хоча й дала дозвіл на формування легіону УСС, але дуже неквапливо реалізовувала це. Зокрема, пообіцявши направити до легіону 100 офіцерів-українців, обмежилися лише 20-ма старшинами з резерву.
Пришвидшив події несподіваний й швидкий наступ царських військ.
Уже 30 серпня стрільців-добровольців було евакуйовано зі Львова до Стрия, і лише тут розпочалося формування легіону.Десятьом тисячам добровольцям було подано до відома, що легіон може нараховувати тільки дві тисячі осіб, які й повинні присягнути на вірність Австро-Угорщині.
Через більш ніж 30 років колишній усусівець Микола Величко згадував:
«Стрільці домагалися від свого проводу зложення присяги на основі своєї власної української форми, бо вони йдуть воювати за Україну, а не за Австрію, і заявляють, що йдуть усі, або ніхто, коли число легіону обмежують…

Австрійці погодилися на склад легіону в 2 500 чоловік й одразу відправили стрільців на Закарпаття – російське військо захоплювало Галичину…
Всю осінь та зиму усусуси використовувалися як партизанські загони в тилу ворога, а також як авангард регулярного війська у бойових діях в Карпатах.
У березні 1915 року австрійське командування оцінило січовиків й офіційно ввело його в склад війська. Легіон тепер формально складався з 2-х куренів, у кожному з яких було по чотири сотні.
Саме вони й були направлені в район гори Маківка, де й очікувалися найбільші бої. Ця гора розташована неподалік оспіваної Франком Тухлі, між Сколе і Славськом. Якщо долину річки Опір, уздовж якої ішла залізниця, і сусідню долину австрійці захистили укріпленнями, то поросла лісом невисока (958 м) Маківка була прекрасним міцем для прориву російської імператорської армії.
На цей раз ця армія, яка вже понад півроку тримала в окупації Галичину, розраховувала прорвати лінію фронту й через Карпати піти на Угорщину та безпосередньо Відень. Битва на Маківці мала б стати основною на цьому фронті й від неї великою мірою залежало майбутнє війни.

Маківка була зайнята Січовим Стрілецтвом 22 березня, і відтоді бої за неї майже не припинялись протягом 60 днів. Ця гора стала на той час ключовим пунктом оборони австрійської Південної армії, тому що закривала найкращі підходи російській армії до німецьких військ та не дозволяла російському війську пробитися по річкових долинах до Тухлі і Славська.
Найзапекліша боротьба за гору Маківку тривала з 29 квітня до 2 травня 1915 року. Австрійські частини відступали під натиском російських військ, які зайняли половину гори.Упродовж чотирьох днів Українські Січові Стрільці вистояли під натиском російських військ та зуміли втримати позиції. Запекла оборона Маківки дозволила 55-й австро-угорській піхотній дивізії повністю виконати поставлені перед нею бойові завдання. завдання, зокрема не дозволила військам російської армії прорватися через карпатські перевали і вийти на оперативний простір до Угорської рівнини, що створило б катастрофічні наслідки для австро-угорського фронту, і в разі успіху російських військ – виходу Австро-Угорщини з війни, а також виграла час для зосередження німецьких військ на ділянці Горліце-Тарнув і наступного успішного прориву російського фронту, який призвів до загального відступу російських військ з Галичини.
Найбільше захоплення перемога стрілецтва викликала серед українського громадянства. «Маківка – це перший крок на тому шляху, по якім українська нація зі стану пасивності переходила до стану активності, – зазначала у травні 1915 р. львівська газета «Діло». – Битва на Маківці – це перша велика спроба галицьких українців стати самим активним чинником історії, творцями своєї будучини»
Від Маківки почався відворот московських військ з Галичини й дальший похід Українських Січових Стрільців по наміченому маршруту Львів — Київ.
Після перемоги на Маківці УСС відзначилися й в інших боях на Галичині та були перетворені на полк УСС. В серпні-вересні 1916 року в боях на Бережанщині (гора Лисоня) полк втратив більше половини старшини, а також близько тисячі стрільців.
В липні 1917 року, на цій же території (під Конюхами) майже весь Легіон УСС потрапив в полон й лише 400 осіб врятувалися. Заново сформований курінь у лютому 1918 року разом з австрійським військом вирушив на Херсонщину, де перебував під керівництвом Вільгельма Габсбурга.
Під враженням від спілкування з українцями цей член австрійської імператорської родини перетворився з Габсбурга на Василя Вишиваного, підтримував українців у боротьбі за незалежність і зрештою помер у Лук’янівській тюрмі в 1947 році.
В жовтні 1918 УСС переводять на Буковину, а звідтіля, уже 3 листопада, після перебрання українцями влади у Львові, усусуси з’являються у Львові.
Коли ЗУНР організувала своє військо – «Українську Галицьку Армію» (УГА), то Легіон УСС ввійшов до групи «Схід» УГА. 100-тисячна УГА була найкращим українським військом того часу, а УСС складали його елітарну частину.

Наддніпрянські українці теж скористалися нагодою створити власне військо. В часі, коли Легіон УСС проводив бої в складі австрійської армії, у Києві – у листопаді 1917 року було сформовано Галицько-Буковинський курінь Січових стрільців. Ядро склали усуси які перебували на території Великої України як колишні російські полонені.Курінь пройшов трансформацію в полк, корпус та групу й став найкращою бойовою частиною армії УНР. Однією із центральних постатей УСС став Євген Коновалець, який ще під час бою на Маківці потрапив у російський полон, а як а як командир УСС дослужився до звання полковника армії УНР.
Перший лавровий листок, вплетений Українськими Січовими Стрільцями у вінок слави українського народу, коштував дорого — 47 убитих і 76 поранених ранених,декілька десятків полонених. В боях за гору Маківку вславилися четарі — Свідерський, Гнаткевич, Мельник, Артимович, Каратницький, Яримович, хорунжі:Олена Степанівна, Степанівна, Яремкевич, Коберський, десятник Радович та стрільці Саджениця, Петрів, Кривий, браття Зітинюки й багато, багато інших.
Після Полтави, більш ніж через два століття українці знову зустрілися в бою з росіянами й на цей раз здобули переконливу перемогу. Бій УСС на Маківці -перемога українців над Російською імперією.Перемога на Маківці неабияк піднесла дух галичан, що можна було відчути зі слів популярної пісні «Ой на горі, на Маківці…».
Проте справжній культ Маківки формувався уже через добре десятиліття, коли українці пережили й відродження й втрату своєї державності як в Галичині, так і в Наддніпрянщині. Переможна битва на Маківці стала важливим елементом української пропаганди. Ще в 1920-х члени УВО, а згодом ОУН започаткували акції, пов’язані з встановленням хрестів полеглим за волю України, а уже в 1930-х молодь розпочала масові паломництва на цю гору.Жодне інше історичне місце так не притягувало українців як Маківка.
Нову хвилю уваги стрілецька тема пережила в кінці 1980-х років. Не дивно, що найпотужніша на той час українська молодіжна організація – Спілка Незалежної Української Молоді (СНУМ) місцем свого установчого збору обрала саме Маківку (19 серпня 1989 року). В 1999році на Маківці було відкрито Меморіал УСС (Скульптори Євген Безніско та Теодозія Бриж).
Січове стрілецтво окрім пласту бойової історії має і велику культурну спадщину..
Зокрема, юні ідеалісти, якими командували інтелігентні офіцери, витворили ще й унікальний пласт музичної культури. Їхні щемливі пісні, написані для виконання під гітару, перетворилися на народні. “Гей ви, стрільці січовії” можна почути навіть на Чернігівщині, а “Ой, у лузі червона калина” стала неофіційним українським гімном. Пісню січових стрільців (в народі відому, як “Хлопці, підемо!”) про битву на горі Маківка виконує Марія Бурмака .УСС можуть стати прекрасною основою для творення спільної історичної пам’яті усіх українців.
Маківка стала символом української зброї, що чи не найкраще передають слова поезії усусуса Олеся Бабія:

«Верхів’я гір, верхів’я слави,
Шумить, шумить, шепоче ліс:
По битві на полях Полтави
Тут вперше український кріс
Спиняв московських полчищ лави,
І вперше по літах недолі
Слова упали тут стрільцеві:
«Ми не поклонимось цареві!
Ми прагнем волі!»